Величезних людських втрат зазнала Україна внаслідок масштабних репресій 1937-1938-х років. Багато з них безіменно покояться у місцях розстрілу. Пам'ять жертв політичних репресій, безжально закатованих радянським тоталітарним режимом, щорічно вшановують у третю неділю травня

Слізний від болю і смутку день 14 травня цього року був для роменців, які зібралися до Халявинського лісу Чернігівщини. Уже не вперше долали 270-кілометрову дорогу із Ромен до Чернігівщини Параска Семенівна Каливод і Микола Іванович Стрижко.

Для когось взагалі незрозуміло що це за день. Та тільки не для тих, чиї батьки й діди закатовані в 1937-38 роках і невідомо навіть, де покоїться їхній прах. В Україні під час Великого терору було заарештовано понад 290 тисяч осіб. По суті, немає межі між землями Сумщини і Чернігівщини, зріднився край, переплелися  стежки-шляхи, як і долі людські. За що заплатили життям Семен Григорович Корнусь і Данило Іванович Стрижко, чому поховання роменців аж у чернігівських лісах, чому їх лишили без могил, чому їхніх імен немає на могильних плитах? Чому так довго не могли дізнатися діти і онуки, де останки найрідніших? Як склалося життя у нащадків «ворогів народу»? І чому вони тільки тепер, коли вже самі поважного віку, можуть вклонитися святим місцям захоронень?

1989 року при розширенні автодороги Ленінград-Одеса виявлено землю, всіяну людськими кістками. Того ж року відбулося офіційне відкриття кладовища в урочищі Халявинське. Отак і лежать на 20-у кілометрі Гомельського шосе ті, які потрапили під сталінське винищення за інакодумство – слова, наміри, віру, неправильні погляди, а чи й просто заради виконання плану по ліквідації ворогів народу, як у випадку із Корнусем – «за підозру в антирадянській агітації».

Для місця масових поховань репресованих кати використали лісові нетрі (це вже пізніше проклали тут трасу). Вантажівки із Чернігова вночі привозили сюди тіла розстріляних і замордованих у застінках НКВС. Невідомі імена полеглих. Невідомі й прізвища злочинців, що чинили беззаконня і вбивства – їх, певно, не так і багато. Все приховано пилом архівів.

Тепер вирубано й розчищено місцину Халявинського лісу для облаштування кладовища, встановлено хрест і пам’ятний знак-камінь на братській могилі. «Постійно стежимо за порядком. А чи відчуваєте холод? – запитує знайома нам ще від перших відвідин 2010 року голова Халявинської сільської ради Алла Іванівна Лісна. – Тут весь час холоднеча, і в найжаркішу пору холодно. Одного разу трапився бурелом, вивернув із корінням кілька беріз, то під ними кості і жіночі коси». Від цих її слів стає не просто холодно, а жахно й моторошно, аж мурашки по тілу.

Біля Пам’ятного знаку на території Халявинської сільської ради Чернігівського району зібралися представники влади та громадськості. За словами істориків, саме на цьому місці було розстріляно понад 4 тисячі людей. Схвильовано, не ховаючи сліз, поволеньки ступаємо до пам’ятного каменя схилити голови й, поклавши квіти, віддати шану рідним людям.

85-річна Паша Семенівна розповідала й розповідала, намагаючись вихлюпнути горе з душі, схлипувала від пережитого за свій вік болю. «Батько конюхом у колгоспі працював. Мені сім рочків було, як його забрали. Лишилася мати з чотирма дітьми. І корову, й свиней забрали, все повигрібали, до квасолини. Хтось проказав, що батька попровадили на Чернігів. То мама напекла коржиків і пішла пішки в далеку путь. І дійшла, і добилася до якогось начальства, але сказано, що вже кудись відправили. А воно ж, бач, не кудись, а на той світ. Довідка про реабілітацію прийшла аж у 1989 році. Що кісточки батькові у Халявинському лісі, дізналися за правління Віктора Ющенка. Сокровенне бажання побути тут збулося 10 серпня 2010 року. А це вже вдруге приїхала. Спасибі за поміч добродійнику В’ячеславу Миколайовичу Леонову та голові Роменської районної державної адміністрації Валерію Олександровичу Білосі».

Даючи інтерв’ю, розповідав про долю дідуся Данила – знаного чоботаря і його внук Микола Іванович Стрижко.

Як найдорожчих гостей приймають нас завжди чернігівці. Бо спільне то лихо всіх українців. На знак пам’яті кожного закатованого зібрання засвітило лампадки. Заупокійну литію відправив настоятель Катерининської церкви отець Роман. У роменців і чернігівців були спільна хвилина мовчання, спільний щирий український молебень і спільний поминальний обід.

Полишали Чернігівщину з вірою, що не повторяться роки терору в нашій Україні.

Надія Карпенко, голова Роменської районної організації ветеранів