Голова облдержадміністрації Микола Клочко під час мітингу-реквієму в селі Піски Буринського району вшанував пам'ять жертв голодоморів

«Голодомор неодноразово «пронісся» Україною не тому, що українці чимось завинили перед владою, – зазначив очільник області. – Наші батьки, діди та прадіди хотіли, як і ми сьогодні, щоб країна розвивалася, росли діти, було мирне життя. Але українці завжди мали незламний дух, який тодішні вожді хотіли зломити. 1921-1922 роки, 1932-1933 роки, 1946-1947 роки – це все штучні і жахливі спроби знищити наш народ. Більш того, наші кати не заспокоїлися і сьогодні. Сусід по той бік кордону не хоче бачити нас вільними, самостійними, волелюбними. Але ми і в минулому, і сьогодні доводимо усьому світові, що ми сильні й непереможні».

За словами Миколи Клочка, село Піски – одне з тих населених пунктів, що чи не найбільше постраждали від штучного голодомору.

«На місці, де ми з вами знаходимося, знайшли свій останній притулок сотні наших земляків. Їх без трун засипано землею. Боляче про це говорити, але звертаюся до дітей, які тут зараз стоять, і прошу їх не забувати цю трагедію, розповідати про неї вже своїм дітям, і робити все можливе, щоб подібні звірства не повторилися», – наголосив голова облдержадміністрації.

Найстарішій жительці с. Піски Варварі Мусіяці 91 рік. Голодомор 32-33-го років вона пам’ятає добре: «Мені тоді 7 років було, так що на собі я все відчула. Пам’ятаю, прийде бригада, забере, забере все, що вдома є. А мама за 11 кілометрів ходила, щоб нам, дітям, хоч жому принести. Напече його на плиті, і їмо. Та цього не вистачало. Спочатку померла бабуся, за нею брат і я вже на черзі була: пухла. Сусідка порадила йти мені в колгосп дітей доглядати, щоб живою залишилась. Згадую, як вперше поїла, то знепритомніла. Всі вже подумали, що загинула. Але я вижила, і зараз мені 91 рік, а я живу. Сьогодні хочу, щоб наша влада працювала так, щоб не повернувся голод і війни не було. А все інше ми, українці, переживемо».

Інші жителі села розповідають, що на місці, де зараз Меморіал, була яма, куди людей навіть ще живих скидали. І лише одиницям вдавалося вижити в цьому пеклі.

«Я в дитинстві любила бігати по лісу, гуляти, – говорить місцева жителька пані Марія. – Не знала тоді, що в цій ямі людей ховали. Але якась сила не давала наблизитися до неї. Лише тепер я розумію, що то душі невинних земляків не хотіли, щоб ми гралися в тій ямі».

У цей день в усіх містах і селах Сумщини відбулися жалобні заходи. Так, у Сумах біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору відбувся мітинг-реквієм, панахида за загиблими та хвилина мовчання. Люди, один за одним, покладали вінки до меморіалу. А у тих вінках – колоски пшениці, яких в ті страшні часи так не вистачало людям для життя.

«Ми сьогодні зібралися тут, щоб вшанувати пам'ять українців, що загинули під час Голодомору. Ми зажди були вільним народом, що дуже не подобалося тим, хто сповідував політику агресії. Давайте сьогодні пом`янемо всіх, хто помер за Україну, хто страждав за волю і за незалежність. Вічна їм пам’ять», – зазначив під час промови керівник апарату облдержадміністрації Дмитро Живицький.

Традиційно цього дня, о 16.00, всі українці вшанують хвилиною мовчання жертв голодоморів, встановлять запалену свічку на підвіконня і помоляться за те, щоб душі українців, закатованих голодом, залишалися у  спокої…